Рекомендації психолога батькам

Щодо розвитку пізнавальної сфери дітей

Увага

1.У кожне заняття включайте вправи, широко представлені в літературі для педа-гогів і батьків.

2. Включайте в заняття завдання, що потребують тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складний міст, прослухати і переказати казку тощо.

3. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, у старій книзі на одній зі сторінок закреслювати олівцем усі букви «а», намагаю-чись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину зак-реслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о»).

4. Використовуйте дидактичні ігри з чітко вираженими правилами.

5. Регулярно включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: можна виконувати будівлі з конструкторів, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форму яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.

6. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.

7. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти, заохочуючи тих дітей, хто намагається частіше відповідати на них.

8. Учіть порівнювати, аналізувати зразок і результати своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.

9. На уроках у школі від дітей буде потрібно швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший. Цю властивість уваги можна формувати за допомогою рухових вправ. Дитина повинна починати, виконувати й закінчувати свої дії за командою дорослого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.

10. Періодичне переключення з одного виду роботи на інший, багатогранна структура заняття, активна пізнавальна діяльність, формування операцій контролю і самоконтролю — такий підхід зробить заняття цікавим для дітей, що саме по собі сприятиме організації їхньої уваги.

Пам 'ять

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, сполучіть словесне пояс-нення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, викорис- товуйте малюнки, таблиці, схеми (особливо для дітей із доброю зоровою пам'яттю). 2. До дітей з недостатньо добре розвиненою слуховою пам'яттю необхідний індиві-дуальний підхід: опора не тільки на слух, а й на інші органи чуттів (зір, нюх, дотик). 3. Для поліпшення процесу пам'яті виховуйте в дітей прийоми осмисленого запам'ятову-вання і пригадування, уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порів-нювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійс-нювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; кла-сифікувати предмети та явища на основі узагальнення; встановлювати значеннєві зв'язки між пропонованими об'єктами для завчання й навколишніми предметами. 4. Включайте ігри і вправи для розвитку пам'яті в кожне заняття.

Мовлення

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усві-домлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити. 1. Включайте в заняття завдання на: порівняння пари предметів або явищ — знаходже-ння подібності й відмінностей між ними; класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками; знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими; складання цілого з частин (розрізні картинки); послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними; усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його); завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки вклю-чати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти. 3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, наг-ромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналі-зуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення: після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей пе-реказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої; розвивайте в дітей уміння бу-дувати розповідь за картинкою, за планом, за темою; допомагайте дітям будувати вис-новки, міркування, робити умовиводи; учіть дітей доводити свою думку, виражати її. На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.

Дрібна моторика

Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисле-нням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи: катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки; розминати пальцями пластилін; стискати й роз-тискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався); робити м'які кулач-ки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш; двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою); показувати окремо тільки один палець — ука-зівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять, показувати тільки один великий палець окремо; тарабанити всіма пальцями обох рук по столі; махати в повітрі тільки пальцями; кистями рук робити «ліхтарики»; плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі; збирати всі пальчики в пучку; нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку; намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець; шв'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці; застібати ґудзики, гачки, блис-кавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком. Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

Рекомендації

Щодо емоційно-особистісних проблем

Упертість, примхи, неслухняність, дух суперечності

1. Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й поста-райтеся відвернути од капризу.

2. Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, щоб дитина не робила.

3. Якщо дитині колись удалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.

4. Коли дитина заспокоїться, ласкаво поговоріть із нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.

5. Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покара-нням, а краще сказати їй, що вона вже досить покарала себе, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.

6. Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде перекона-ною в тому, що її люблять.

7. Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляйте тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблаж-ливості, навіть ціною деяких компромісів.

Негативістська демонстративність поведінки

Подібна поведінка обумовлена порушенням стосунків із дорослими. Для таких дітей ха-рактерна демонстративність у сполученні з переживанням дефіциту спілкування, уваги, високих оцінок. Рекомендується чіткий розподіл, регуляція батьківської і виховательсь-кої уваги до дитини за формулою: «приділяти їй увагу не тоді, коли вона «погана», а ко-ли вона гарна». Основна рекомендація: відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, ко-ли дитина спокійна, урівноважена, робить те, що треба (або, принаймні, те, що можна).

Агресивність

Кращий спосіб уникнути надмірної агресивності в дитині — виявляти до неї любов. Агресивна реакція — це реакція боротьби. Вона складається з незадоволеності, протесту, виникає при спробі дитини змінити становище речей. Розпач, роздратування, жаль, не-терпіння дорослі виражають драматичніше і переконливіше, ніж любов, тому, якщо ди-тина бачить у дорослих людей, що більш-менш регулярно приглушують її, вона неодмі-нно стає злою й агресивною. Свою агресію дитина може виявляти не обов'язково до об'єкта невдоволення, а до людей, тварин. Якщо дитина була надто розпещена або заго-лублена у перші 3—4 роки життя, то її психічний розвиток сповільнюється, і тоді всяка зміна ставлення до неї викликає агресивні дії.Лише одне ласкаве слово може зняти озлоб-лення дитини. Потрібно, щоб вона почувалася прийнятою й улюбленою, потрібно зрозу-міти причини протесту й опору та вилучити їх. Необхідно зняти тривожність, чому сприяє тепла емоційна атмосфера вдома й у групі, тому що за агресією стоїть відчуття не-безпеки, погрози зовнішнього світу. Дуже важливо давати вихід агресії. Для цього іс-нують нескладні прийоми: дати змогу дитині люто рвати папір, різати пластилін, робити необразливі руйнівні дії, що у приступі агресії дитина може робити довго і з насолодою. Після цього корисні заспокійливі заняття типу гри з піском, водою і (або) релаксація. Якщо обурення дитини постійно приглушується, то воно нагромаджується і виявляється часто лише у зрілому віці, коли неможливо виявити причини, тому що агресивність уже виливається в інші форми.

Підвищена рухова збудливість (гіперактивність)

Якщо дитина надмірно рухлива, якщо в неї часто змінюється настрій, якщо вона страж-дає на енурез, гризе нігті, смокче палець, погано спить — усе це ознаки нервового напру-ження. Причини: несприятлива обстановка в родині, надмірна вимогливість, суворість, принциповість батьків або інших дорослих, їхня брутальність або непослідовність пове-дінки; грубі родопомічні процедури, родова травма, раннє пошкодження головного мозку; реакція дітей на заборони бігати, лазити, стрибати, що переходить у тривожний стан, дра-тівливість. Окрики, обсмикування, невдоволення й роздратування дорослих у такі хвили-ни, спроби втихомирити дитину дають прямо протилежний ефект, тому що це саме ті за-ходи, що викликають у дитини бажання рухатися ще більше. Кращий спосіб — терміно-во знайти будь-яке заняття, пов'язане з рухом, гру, що потребує великих фізичних зусиль, тому що надмірною рухливістю дитина намагається розрядити нервове напруження. У спілкуванні з такими дітьми сполучіть твердість і послідовність з теплотою і доброзичли-вістю.

Боязкість, тривожність, відгородженість, бар'єри у спілкуванні

Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте гаку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов'язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе. Не дратуйтеся через по-вільність (такі діти унаслідок тривожності боязкі, загальмовані, що виявляється у спо-вільненості моторики, психічних реакцій). Не робіть за дитину те, що вона у силах зро-бити сама. Залучайте її до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакції. Особливу увагу приділяйте вихованню в дитини самостійності й ініціативи, то-му що її активність невисока і вона схильна робити те, що їй запропонують. З цією ме-тою використовуйте колективні ігри, частіше пропонуючи дитині виконання ролей, що потребують прийняття яких-небудь рішень, активного мовного спілкування з іншими дітьми (наприклад, роль капітана корабля, лікаря тощо). Залучайте дитину до частих виступів перед дитячою і дорослою аудиторією (читання віршів, ролі у спектаклі, тан-цювальні ігри). Для розвитку великих рухів домагайтеся підвищення рухової активності дитини. При цьому не потрібно залучати її до участі у спортивних заняттях: невдачі мо-жуть віджахнути її од фізкультури. Корисні фізична зарядка, жартівливі, рухливі ігри. За тривожністю може стояти брак емоційної підтримки з боку оточуючих. Тому насампе-ред необхідно створити вдома й у групі атмосферу безпосереднього емоційного спілку-вання, взаєморозуміння, довіри, що зніме в дитини почуття тривожності перед доросли-ми й дітьми, і допоможе їй вільно виявляти своє «Я». Якщо дитина буде впевнена у лю-бові й підтримці батьків, якщо дім буде для неї безпечним островом, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї — вона відчує себе спокійніше і з іншими людьми.

Егоїзм, жадібність

Егоїзм зазвичай пов'язують із розпещеністю дітей. Але це далеко не єдина причина. Егоїстичними ростуть не лише розпещені діти, а й діти, позбавлені любові та турботи. Жорстокість або байдужість до дитини приводять до того, що в неї виробляється вороже, недовірливе, оборонне ставлення до людей і довкілля: вона замикається в собі, росте три-вожною, агресивною, важкою у спілкуванні. Дитина неправильно розцінюватиме воло-діння речами і стане егоїстом у тому випадку, коли її впевненості в собі загрожуватиме втрата батьківської любові. Вона може мати безліч іграшок і бути при цьому недовірли-вим егоїстом, її невміння поділитися чимось з іншими може бути витлумачене як знак недовіри, тому що виросла вона тільки зовні, оточуючи себе іграшками як сурогатом теп-лих почуттів, яких у неї не було або було мало. У перевихованні егоїстичних дітей пот-рібно керуватися « історією хвороби ». Одна річ — розпещені діти — діти-споживачі. Потрібно вчити їх зважати на інших людей і їхні недоліки, виховувати в них доброту й чуйність. Не ставте дитину у виняткові умови, учіть її ділитися всім, що в неї є, розділяй-те все порівну між усіма членами родини. Зовсім інша річ — дитина травмована, тривож-на, позбавлена ласки й любові. Такій дитині потрібно відкрити світ добрих стосунків, лю-бові й поваги, їй необхідно пережити успіх, одержати схвалення. Коли в дитячу колекцію якихось речей, іграшок дорослі додадуть свій час і самих себе, то виявляться в цій колек-ції найбільшою цінністю, значення ж інших речей померкне, і дитина поступово стане все більш великодушною і все менш егоїстичною. Увага й любов необхідні всім дітям так само, як світло і тепло сонця для всього живого. Але любов не повинна бути сліпа, вона потребує розумності, мудрості, що виявляється у сполученні поваги, доброти й вимогли-вості, ласки й суворості.

Дитина говорить неправду

Діти брешуть, щоб: справити враження й усталити власне добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; ви-разити свою ворожість. Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибирати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не про-вокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це зав-дає зайвого удару по її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дити-ні, що треба було зробити. З усіх способів припинити неправду найгірший — намагатися залякати дітей. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потре-бу брехати. Вона відчує себе ще невпевненіше й намагатиметься знайти можливість зас-лужити похвалу, уникнути покарань, докорів. Водночас її ворожість лише підсилиться через те, що з нею грубо повелися. Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення ди-тини, удаючись до так званої «безневинної неправди». Дитина розуміє, що в якихось ви-падках дорослі говорять неправду, і легко знаходить собі виправдання, коли сама бреше. Чим краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, чим частіше її зао-хочують за хороші вчинки, тим краще уявлення в неї складеться про себе саму і тим рід-ше в неї виникатиме потреба говорити неправду.

Коментарi